Сторінка психолога

Консультація: «Соціально-комунікативна компетенція дошкільника: сутність та складові»

 

У  контексті досліджуваної  теми, на нашу думку,  варто особливу увагу приділити дослідженню можливостей дошкільників старшого дошкільного віку у формуванні й розвитку соціальних засад життєдіяльності особистості дитини. Адже саме в цей період відбувається ціла низка особистісних утворень, необхідних для формування соціальної компетентності, а саме: мотивація соціально значущої діяльності, в межах якої орієнтація на успіх є позитивною основою для формування  соціальної компетентності дошкільника, оскільки вона  спрямована  на  досягнення  конструктивних,  позитивних  результатів що  визначає особистісну  активність  дитини;  уміння  керувати  психічними  процесами  розвитку пізнавальної сфери, яке створює основу становлення здатності до довільної регуляції поведінки; діалогічність свідомості, критичне ставлення до себе й до інших людей; дитина стає здатною до адекватної самооцінки, а задоволеність собою і досить висока самооцінка є важливими складовими соціальної компетентності; формується новий  тип  відносин  з  людьми,  засвоюються певні  соціальні норми, орієнтація на дорослого й  відбувається зближення з групою однолітків, де необхідними є навички конструктивної взаємодії.

Особливістю старшого дошкільного віку є наявність потреби у спілкуванні  з дорослими й ровесниками, у спільній діяльності  з ними. Формування соціальної компетентності особистості відбувається в процесі соціально  значущої  діяльності. Тільки  через  діяльність  у  колективі  кожний  його представник  входить  у  суспільство.  І  такими  первинними  колективами  для дитини є сім’я та дошкільний навчальний заклад.

Перші етапи перебування дитини в дошкільному навчальному закладі призводять до корінних змін соціального розвитку дитини. Адже процес формування й розвитку особистості дитини старшого дошкільного віку характеризується інтенсивним розвитком соціальних відносин, змінами  соціальних  ролей  і  функцій  з  подальшим  розширенням  соціально-моральних  взаємодій  дітей  з навколишнім  соціумом,  динамічністю  соціальних уявлень, особливим ставленням до світу. Саме ці зміни є основними засадами організації процесу формування їх соціальної компетентності.

Отже, період старшого дошкільного віку  є  сенситивним  у формуванні соціальної компетентності, оскільки на цьому етапі відбувається значна кількість  психічних  процесів,  які  визначають  подальшу  активність  особистості, виявляється  емоційний  відгук  на  виховний  вплив,  розпочинається  активне входження в різні види діяльності.

З метою ґрунтовного дослідження заявленої теми звернемося до наукових  досліджень,  у  яких  висвітлено  визначення “соціальна  компетентність”, адже  їх аналіз дасть можливість сформувати цілісне уявлення про сутність  і зміст поняття “соціальна компетентність старшого дошкільника”.

В основі терміну «компетентність» є вихідна основа «compete», що означає «знати», «досягати», «вміти», «відповідати».

С. В. Макаров вважає, що зміст соціальної компетентності складають взаємозв’язки знань, вмінь, навичок та досвіду. В особистісному аспекті компетентність є якістю, в якій, при усій цілісності, можна виявити окремі компоненти: мотиваційно-особистісний, когнітивний та операційний.

С. В. Нікітіна, до двох перших компонентів додає два наступні: комунікативно-діяльнісний та рефлексивний.

В.Ш. Маслєннікова, Л.Н. Шабатура вирізняють дещо інші компоненти в змісті соціальної компетентності, а саме:  індивідуально-особистісний,  соціологічний та  життєво-футурологічний.

Отже, серед дослідників не має усталеного погляду щодо структури соціальної компетентності. Коло поглядів обмежується кількістю дослідників. Однак ця нетотожність наукових думок засвідчує наявність стійкого інтересу дослідників до даної проблеми.

Соціальна компетентність як аспект індивідуальної свідомості, на думку О.В. Прямікової, відповідає за конструювання особистістю соціальних стосунків усіх рівнів, починаючи з родини та закінчуючи політикою. Соціальна компетентність є набором альтернативних складових, необхідних для реалізації своїх цілей в суспільстві, частково перевірених на власному досвіді. Соціальну компетентність умовно можна розділити на 2 частини:

1) це те, що усвідомлено особистістю, прийнято ним внаслідок роздумів, розуміння, співвідношення;

2) це те, що засвоєно особистістю на рівні стереотипів та прийнято як керівництво до дії .

А.А. Бодалєв робить акцент на тому, що соціальна компетентність мало залежить від природно-фізіологічних якостей, вона формується під впливом зовнішніх факторів: сімейна ситуація, умови саморозкриття і саморозвитку, життєві труднощі та досвід здолання перших особистісних проблем та життєвих ускладнень, оточення. Викривлені поняття та негативний перший життєвий або особистісний досвід у підлітковому віці ще піддаються корекції; низький рівень соціальної компетентності у підлітка ще надає можливість здолання соціальної інфантильності та успішної інтеграції в соціум. Складовими соціальної компетентності, на думку А.А.  Бодалєва є: соціальний інтелект та психологічна гнучкість.

Ряд дослідників приділяє увагу критеріям якості компетентної поведінки. Суттю соціальної компетентності є якість поведінки.

М. Гончарова-Горянська на основі аналізу праць зарубіжних авторів, зазначає три підходи щодо визначення змісту соціальної компетентності:

1) на основі конкретних соціальних навичок (певні стратегії, що використовує особистість для ефективної взаємодії з соціумом);

2) на основі параметрів виміру соціальної компетентності (ситуативні прояви рівня соціальної компетентності);

3) на основі якості поведінки соціально компетентної особистості (сукупність певних якостей особистості, особливості її характеру та поведінки.

Соціальна компетентність – це багатогранна характеристика особистості, яка своєю багато компонентністю охоплює всю множину та глибину функціонування особистості в соціумі. Оскільки особистість - істота суто соціальна, то формат соціальної компетентності охоплює як соціальні мотиви, знання, навички, необхідні для успішної взаємодії із оточуючим соціальним середовищем, так і самопочуття та самосприйняття особистістю самої себе в постійно мінливому соціумі. При цьому соціальна компетентність передбачає як достатній рівень вміння будувати партнерські стосунки, здатності до кооперації, так і достатній рівень комфортності для того, щоб не іти врозріз з вимогами суспільства. Соціальна компетентність вимагає від особистості як принциповості, вміння відстояти власну думку, протистояти небажаному впливу, так і толерантності, і вміння пристосовуватися, і, більш того, ефективно діяти в постійно змінюючих соціальних умовах. Соціальна компетентність вимагає як досить високого рівня оптимізму, що надає віру в успіх, здавалось би, нереальної, безнадійної справи, так і достатнього рівня песимізму, який надає змогу реально оцінити себе та свої знання, щоб уникнути зайвої ейфорії, і, головне, змушує надолужити прогалини в знаннях та вміннях, що гальмують справу.

Соціальна компетентність вимагає як збереження пропріуму, так і вміння рахуватися з соціальними нормами та правами інших людей. Все це вказує на ситуативний характер прояву соціальної компетентності. За великим рахунком, формування, становлення соціальної компетентності – це є розгортання життєвого потенціалу особистості .

Отже, соціальна компетентність – це комплекс особистісно-психологічних технологій взаємодії особистості із оточуючим соціальним середовищем. Ефективність, успішність цієї взаємодії визначає рівень соціальної компетентності. Дослідження цих особистісно-психологічних технологій, що утворюють зміст соціальної компетентності потребує подальшої уваги з боку фахівців різних галузей науки.

На думку Т. І. Поніманської соціальна компетентність дитини – це відкритість до  світу людей, навички соціальної поведінки, готовність до сприймання соціальної інформації, бажання пізнати людей і робити добрі вчинки. Н. Гавриш вважає, що  соціальна компетентність дитини є  інтегральною якістю особистості, що складається з комплексу емоційних, мотиваційних, характерологічних особливостей і виявляється в соціальній активності та гуманістичній спрямованості особистості.

А. Г. Гогоберідзе в «Концепції освіти дітей старшого дошкільного віку» визначає сутність і зміст початкової особистісно-соціальної компетентності дитини «як готовності самостійно вирішувати завдання, пов'язані зі спілкуванням і взаємодією з однолітками і дорослими і сукупністю уявлень дитини про себе, свою самооцінку, що визначають вибір способів поведінки та взаємодії з соціумом».

Соціальна компетентність у старшому дошкільному віці розглядається О. М. Шишовою як відповідна інтеграція знань,  умінь і ставлень,  які планомірно,  цілеспрямовано та систематично розвиваються під час виховання та навчання і забезпечують оптимальну адаптацію до школи.

Зміст компонентів  (аспектів)  соціальної компетентності охоплює:

Ø  знання як результат духовної та практичної діяльності людей,  виражений у системі фактів,  уявлень,  правил,  законів і теорій;

Ø  уміння належно виконувати певні дії  (розвивається за допомогою вправ)  та створення можливостей виконання цих дій не тільки у звичних,  а й у змінних умовах;

Ø  ставлення, тобто стійке емоційне налаштування старшого дошкільника,  яке проявляється в діянні та відображає значення явищ,  що пов’язані з потребами та мотивами.

Соціально компетентні діти значно легше,  ніж їхні менш компетентні однолітки,  адаптуються в суспільстві.

«Дитинство – це ранок життя людини, а ранок має бути щасливим»

Жорстоке поводження з дітьми.

Жорстоке поводження з дітьми — це фено­мен, існування якого відоме з часу появи історич­них записів людства. Оскільки насилля — не лише соціальне явище, воно пов’язане з природою лю­дини.

На сьогодні не існує єдиного визначення терміну «жорстоке поводження з дітьми». Про­те більшість дослідників і практиків у розвинених країнах користуються визначенням, запро­понованим відомим американським психологом італійського походження Джеймсом Гарбаріно: «Будь-яку дію або бездіяльність стосовно дитини з боку батьків, осіб, які їх замі­нюють, а також закладів або суспільства загалом, внаслідок чого порушено фізичний або психіч­ний розвиток, здоров’я або благополуччя дитини, а також обмежено її права й свободи вважають жорстоким поводженням з дітьми».

Основними формами жорстокого пово­дження з дітьми є:

·         психологічне (емоційне) насильство;

·         сексуальне насильство;

·         фізичне насильство;

·         нехтування інтересами та потребами дитини.

З перших років життя дитина «вбирає» все, що бачить і чує у себе вдома, адже її життєдіяльність стає часточкою життя сім’ї. Тож гармонійна та доброзичлива атмосфера сімейних стосунків дуже важлива для зростання малюка. Від доброзичливості найближчого оточення дитини залежить її емоційне і фізичне здоров’я, вмін­ня контактувати з людьми.

Діти, яких поважають, учаться поважати інших. Про яких турбуються — вчаться ви­являти турботу. Яких люблять таки­ми, якими вони є, — вчаться бути терпимими до інших. Так закладаються основи гуманних стосунків батьків і дітей.

П’ять шляхів до серця дитини

 Дотик — один із найважливіших проявів лю­бові до дитини. У перші роки життя дитині необ­хідно, щоб дорослі брали її на руки, обіймали, гладили по голові, цілували тощо. Тактильна лас­ка однаково важлива і для хлопчиків, і для дівча­ток. Виражаючи свою любов до дитини цього віку за допомогою ніжних дотиків, голубіння, поцілун­ків, ви домагаєтеся більшого емоційного відгуку, ніж словами «Я тебе люблю».

Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, адже тоді слова втратять усю силу і сенс. Кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою.

Час, присвячений спілкуванню з дити­ною, — це ваш подарунок для неї. Ви ніби гово­рите: «Ти потрібна мені. Мені подобається бути з тобою». Іноді діти, для яких батьки не знаходять достатньо часу, саме поганими вчинками привер­тають до себе їхню увагу: бути покараним краще, ніж бути забутим. Тож як би ви не були заклопо­тані, потрібно приділяти час не лише хатнім спра­вам, перегляду телепередач, іншим задоволенням,

Подарунок. Багато батьків використовують подарунки, щоб «відкупитися» від дитини. Діти, які одержують ці подарунки, починають вважати, що любов можна замінити різними речами.

Слід пам’ятати, що ні кількість, ні коштов­ність подарунків не відображують силу почуття. Справжній подарунок дарують щиро: не в обмін, а просто так.

Допомога. Кожного дня діти звертають­ся до нас з різними запитаннями, проханнями про допомогу. Завдання дорослих — почути за­питання та відповісти на них, вчасно допомогти дитині. Якщо дорослі допомагають дитині і ро­блять це з радістю, то душа дитини наповнюється любов’ю. Якщо батьки буркотять і сварять дити­ну, така допомога її не радує.

На кожному етапі розвитку дитини ми по-різному виражаємо свою любов до неї. Дуже важ­ливо обрати саме ту форму вираження (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.

Рекомендації для батьків

з підготовки дитини до відвідування дитячого садка

1. Розкажіть дитині, що таке дитячий садочок, навіщо туди ходять діти, чому ви хочете, щоб вона пішла до нього.

2. Проходячи повз дитячий садочок, радісно нагадуйте дитині, як їй пощастило - восени вона зможе ходити сюди. Розповідайте рідним і знайомим в присутності малюка про свою удачу, кажіть, що пишаєтеся своєю дитиною, адже в неї тепер буде багато друзів.

3. Поговоріть з дитиною про можливі труднощі, до кого вона може звернутися за потреби. Не створюйте у дитини ілюзій, що все буде виконано на першу її вимогу і так, як вона хоче.

4. У період адаптації емоційно підтримуйте дитину. Тепер ви проводите з нею менше часу. Компенсуйте це якістю спілкування. Найчастіше обіймайте дитину, кажіть: «Я знаю, що ти сумуєш без мене, що тобі буває страшно. Коли щось нове, завжди спочатку страшно, а потім звикаєш, і стає цікаво. Ти молодець, ти смілива, я пишаюся тобою. У тебе все вийде". Будьте спокійні в момент розставання.

5. Розробіть з дитиною нескладну систему прощальних знаків (жестів), і малюкові буде простіше вас відпускати.

6. Детально розкажіть дитині про режим дитячого садка: що, як і в якій послідовності вона буде робити. Заздалегідь потурбуйтеся про те, щоб розпорядок дня дитини вдома був наближеним до розпорядку дня у дошкільному закладі (підйом, тривалість денного сну, прийоми їжі, прогулянки).

7. Навчіть малюка знайомитися з іншими дітьми, звертатися до них за ім’ям, просити, а не забирати іграшки; пропонувати свої іграшки, свої послуги іншим дітям.

8. Дитина звикне тим швидше, чим з великою кількістю дітей і дорослих зможе побудувати відносини. Допоможіть їй в цьому. Зустрітися з іншими батьками та їхніми дітьми. Називайте інших дітей у присутності вашої дитини за ім’ям. Запитуйте вдома свою дитину про інших дітей. Заохочуйте звернення вашої дитини за допомогою і підтримкою до інших людей у вашій присутності.

9. Чим краще будуть ваші відносини з вихователями, з іншими батьками та їхніми дітьми, тим простіше буде звикнути вашій дитині.

10. Уникайте будь-яких негативних розмов у сім’ї про дошкільний заклад у присутності дитини, адже вони можуть сформувати в неї негативне ставлення до відвідування дитячого садка. Ніколи не лякайте дитину дитячим садочком.

11. Як можна раніше повідомте вихователів про особливості вашого малюка.

12. Навчіть дитину вдома всім необхідним навичкам самообслуговування для її віку.

13. Привчайте дітей їсти різноманітні страви, щодня вживати супи та каші.

14. Стежте за самопочуттям дитини, в період адаптації дитина переживає і у неї різко послаблюється імунна система організму, що призводить до соматичних захворювань.

15. Пам'ятайте, що на звикання до дитячого садка дитині може знадобитися до півроку. Розраховуйте свої сили, можливості і плани. Краще, якщо на цей період у сім'ї буде можливість підлаштовуватися до особливостей адаптації свого малюка.

16. Якщо через місяць ваша дитина ще не звикла до дитячого садка, перевірте список рекомендацій і спробуйте виконати ті, про які ви забули.

Звідки береться дитяча неслухняність.

Кому з нас, шановні дорослі, не доводилося мати проблем із поведінкою дітей, з їхньою неслухняністю, впертим бажанням наполягати на своєму?.. Такі ситуації виникають у побуті, в громадських місцях, у процесі певної, зазвичай спільної, діяльності, під час дозвілля і нерідко є реакцією на висунуті до дитини вимоги. У чому причина такого опору? Чим керуються наші діти, коли поводяться неслухняно? Як у таких ситуаціях чинити дорослим?

 Стосовно дитини проблема дисципліни може бути представлена двома категоріями: зовнішньою та внутрішньою. Техніка зовнішньої дисципліни базується на тому, що дорослі від дітей вимагають максимальної слухняності, не цікавлячись із цього приводу їхньою думкою. Техніка внутрішньої дисципліни спрямована на виховання самодисципліни, тобто прищеплення таких цінностей, які потім стануть головними принципами в поведінці, нормами співжиття в суспільстві.

 Перша категорія обов’язково передбачає нагороду і покарання. В арсеналі дорослих є вербальні форми покарання (образливі порівняння, обзивання, підвищення голосу, критика, насмішка), ізоляція (дитину ставлять у куток або відправляють в іншу кімнату, не розмовляють із нею), позбавлення якихось привілеїв та задоволень, фізичні покарання. Такі методи виховання та їхні результати умовно можна порівняти із замкненим колом.

 Будь-яке покарання викликає у дитини стан тривоги та нервовості і може викликати у неї нелюбов або навіть ненависть до того, хто її карає, це породжує агресію і провокує на нові негативні вчинки, а значить, викликає нове невдоволення нею і нове покарання. Отже, коло замкнулося. Його не можна розірвати, щоразу підсилюючи жорстокість виховних заходів, оскільки механізм протидії залишається практично незмінним. Крім того, покарання породжує почуття невпевненості й неадекватності. Покарана дитина почувається самотньою, ображеною, позбавленою батьківської любові і нікому не потрібною. Постійні покарання можуть викликати деформацію уявлень дитини про себе та свої сили. Їй здається, що вона погана, найгірша від усіх.

 Можлива й інша реакція дитини – під тиском чужої волі і принижень вона може озлобитись і прагнутиме до того, щоб будь-яким чином вирватись із покори, помститися. У перспективі ці діти намагатимуться самостверджуватися за рахунок інших: батьків, ровесників, молодших за віком і слабших. У такому самоствердженні домінують агресія і жорстокість. Отже, батьки, інші вихователі у своїй виховній діяльності отримують ефект, протилежний бажаному. Покарання не лише не попереджує прояви антисоціальної поведінки, а й підсилює причини такого поводження.

 Давайте з’ясуємо причини поганої поведінки дитини:

 - стан нервової системи, спровокований загальним нестабільним або напруженим несприятливим мікрокліматом у сім’ї та неправильними методами виховання, якими користуються батьки , надаючи перевагу різним формам покарання;

- хронічні захворювання дитини, які ослаблюють її організм, викликають перенапруження і знесилення, провокуючи роздратованість;

- порушення режиму дня, зокрема сну, харчування і прогулянок надворі;

- недостатність уваги до дитини, її проблем;

- відсутність задоволення потреби у повноцінному спілкуванні з іншими, відсутність умов для ігрової діяльності або збіднена кількість необхідних для повноцінного розвитку дитини іграшок;

- перевтома від ненормованого перегляду телепрограм, невідповідності їхнього змісту віковим можливостям дитини;

- поганий приклад, сцени насилля і жорстокості, які діти бачать не тільки на екранах телевізорів, а й у повсякденному житті тощо.

 На жаль, у нашому суспільстві ще не вкоренилася або вважається якоюсь крайністю потреба дорослих консультуватися з проблем конфліктних стосунків між людьми у практичного психолога, кваліфікованого спеціаліста з проблем сім’ї і сімейного виховання чи психіатра. Проте стан здоров’я суспільства і рівень його агресії нині є критичними і потребують як правильної оцінки ситуації, так і кваліфікованого втручання в її розв’язання.

 Як же зробити так, щоб не «розхитувати» ні фізичне ні психічне здоров’я дитини та й самих батьків? Головне залежить від позиції дорослих: дитина, котру люблять, достатньо приділяють їй уваги, змалечку навчають того, як поводитися, і при цьому самі подають їй гарний приклад, не може стати для батьків дисциплінарною проблемою. Адже етику стосунків і повагу до інших людей малюк сприймає як норму життя, що виявляється і підтримується на рівних рівнях взаємин і в різних життєвих ситуаціях. Однак підхід до розуміння поведінки дитини, до дисципліни з позиції почуттів, а не контролю і тиску, також не може бути зведений до переліку простих правил, порушення яких викликає покарання. Адже навіть самоконтроль для дитини значно приємніший, ніж сліпа покора іншим. Малюка не можна запрограмувати. Якщо емоційний клімат у сім’ї сприятливий, дитина почуватиметься у безпеці навіть тоді, коли батьки діятимуть щодо неї достатньо твердо й обмежуватимуть діяльність розумними рамками. Такий підхід до дисципліни потребує відокремлення людини від її дій або вчинків. Шлях формування самоконтролю передбачає поступове просування в послідовності у вимогах до дитини, коректності за будь-яких обставин для сприйняття їх дитиною як власних переконань і установок. Наголошуємо, що позитивний результат досягається тільки завдяки послідовності, доброзичливості, аргументованості вимог і поваги до особистості дитини.

 Дорослим завжди варто пам’ятати, що коли дитина зробила якусь шкоду, негативну оцінку слід давати не самій дитині, а її вчинкам. Краще сказати: «Мені зовсім не подобається, як ти вчинив, але я люблю тебе і сподіваюся, що цього більше не станеться, адже так ти мене засмучуєш

РЕКОМЕНДАЦІЇ ДЛЯ БАТЬКІВ

ЩОДО ОПТИМІЗАЦІЇ ВЗАЄМИН З ДИТИНОЮ

Проявляйте безумовну любов та прийняття дитини в будь-якій ситуації. У жодному разі не вживайте висловлювань на кшталт « Якщо ти знову зробиш, мама і тато більше тебе не любитимуть»

Ніколи не обзивайте та не ображайте дитину. Можна проявляти незадоволення діє дитини, її вчинком, поведінкою, але не особистістю її в цілому.

Будьте чуйними до дитини. Якщо дитина просить вас погратися з нею, приділити їй увагу, а ви на той момент не можете цього зробити, не дратуйтеся через її надокучливість. Ліпше покажіть дитині, що розумієте її прохання, поясність, чому в даний момент не можете виконати його. Не варто «відкуповуватися» від дитини іграшками та подарунками, для неї набагато важливіша та потрібніша ваша безпосередня увага.

Говоріть із дитиною про її почуття. Дитина поступово засвоїть мову своїх почуттів, і їй буде простіше сказати вам, що вона ображена, засмучена, зла, почуває себе самотньою, а не намагається привернути вашу увагу своєю поведінкою. Єдине, чим не варто зловживати, так це впевненістю у тому, що дорослий ліпше знає, що відчуває дитина. Дорослий може лише припускати (на основі свого досвіду, спостереження за оточенням), що означає поведінка дитини. Дитина має бути активним оповідачем про свій внутрішній світ. Дорослий має лише надавати їй таку можливість та засоби для її втілення.

Обіймайте та цілуйте дитину. Обійми виконують надзвичайно важливі функції для дитини: прийняття, підтримки, захисту, поновлення емоційного комфорту, єдності сім’ї, фактичне підтвердження любові батьків, а також того, що батьки мають потребу в тактильних та емоційно насичених контактах із нею.

Поважайте особистість у вашій дитині. Дослухайтеся до її думки, сприймайте серйозно її почуття. Надавайте дитині достатньо свободу та незалежність, за яку дитина сама відповідатиме. Водночас покажіть їй, що за необхідності, якщо вона попросить, ви готові допомогти їй, дати слушну пораду тощо. У дитини має бути своя територія, вхід на яку дорослим дозволено лише за її згоди. Помилково вважати, що в дитини не має бути жодних секретів від батьків.

Не забувайте хвалити дитину. Коли дитина правильно реагує на похвалу, коли бачить, що батьки справді задоволені нею. Не варто казати слова на кшталт «хороший хлопчик» чи «хороша дівчинка». Ліпше висловлюватися так:  « Мені подобається, як ти вчинив(ла)». Така похвала дає дитині змогу відчути, що вона може скласти гарне враження про себе.

Розмовляйте з дитиною наодинці. Якщо дитина провинилася, розмовляйте з нею про її вчинок без свідків (родичів, інших дітей тощо). Під час розмови намагайтеся не використовувати емоційних висловлювань на кшталт «Як не соромно». Будтье стриманими та виваженими.

Приділяйте час спільної діяльності з дитиною. Вигадайте значущий для вашої сім’ї ритуал. Наприклад, читання казки перед сном, спільний перегляд мультфільмів, участь у настольних іграх, проведення сюжетно-рольових ігор для всієї сім’ї.